Сайт в режимі тестування та наповнення. Стара версія доступна за посиланням: old.sumylis.gov.ua

Сумське обласне управління
лісового та мисливського господарства

Офіційний вебсайт

(0542) 77 05 32

sekretar@sumylis.gov.ua

Земне і небесне Ірини Крупчан, або весняний портрет головного спеціаліста у професійному інтер’єрі

Загальні новини 6 Березня 2020

Є люди, спілкуючись із якими вперше, мимоволі починаєш вагатися: не може бути, що це тільки знайомство – ні, десь, колись раніше неодмінно зустрічалися, спілкувалися, тобто, вже знайомі.

Але, попри «мандрівки» в пам’яті, так і не вдається згадати, коли, де і за яких обставин. Бо такого не було.

Щось подібне відчувалося під час спілкування із Іриною Крупчан – головним спеціалістом відділу використання лісових ресурсів та маркетингу Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства. За хвилину-другу бесіди один за одним почали знаходитися спільні «знаменники», які переконували: таки це не знайомство, а нове спілкування через якісь часові проміжки-перерви.
Так це чи ні – немає особливого значення. Але Ірина Геннадіївна настільки захопливо і романтично розповідала про себе, роботу, родину, що не залишалося жодних сумнівів: подібний весняний портрет у професійному інтер’єрі по-доброму приречений на успіх, повагу і увагу.

Від мольберту і дизайнерського одягу до … автоматики і обчислювальної техніки

Якби колись ще школярку Іру запитали, ким вона стане, коли виросте, неодмінно сказала б: художницею або ж дизайнером одягу. Як варіант – і тим, й іншим. Бо, як зізнається сьогодні, ще в ранньому дитинстві настільки захопилася малюванням, що без мольберта, фарб і пензлика не уявляла свого подальшого життя.
А водночас не могла пройти повз дизайнерські новинки: до вподоби були сукні, блузки, спідниці, словом, усе, що робить дівчат і жінок ще більш красивими, елегантними, вишуканими.

Можливо, так би і прослалася життєва дорога уродженки глибинного села Тульської області до якогось із художньо-мистецьких вишів, якби не доля. Так-так, саме та, яку, як мовиться у народному прислів’ї, ні пішки не обійдеш, ні на коні не об’їдеш. Закінчивши середню школу у місті Петропавловськ, Ірина вступила до Томського політехнічного інституту – вирішила здобути фах інженера-електрика.
Аби збагнути такий поворот у виборі майбутньої професії, варто згадати ті часи – кінець 70-их – початок 80-их років, коли автоматика і обчислювальна техніка все впевненіше і настійливо заявляли про себе.

Утім, студентка Ірина не помилилася: малювання і дизайнерський одяг так і залишилися захопленням на все життя, а ось уже на першому курсі на дівчину чекало не просто величезне кохання, а сама доля.

Добридень, Суми!

Саме в інституті Іра познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Юрієм Крупчаном – також студентом, родом із Сумщини.

Іскорка симпатії, яка спалахнула одразу, переродилася у кохання. Через рік справили студентське весілля, а згодом вирішили переїхати на батьківщину чоловіка.

Про Суми тоді Ірина мала, умовно кажучи, доволі «солодке» уявлення. Часто користуючись потягами, звертала увагу, що провідники разом із чашкою ароматного чаю подавали маленькі цукрові брикети виробництва Сумського рафінадного заводу. То чи могла тоді подумати, що за якихось кілька років доля приведе її саме до того міста?
Та сталося саме так, і сьогодні Ірина Геннадіївна говорить про своє життя на двох сторінках: до Сум і в Сумах. Бо як інакше ділити, якщо обидві його частинки незримо, але назавжди міцно припасовані одна до одної.
Звісно, що сімейні клопоти чергувалися із виробничими. Спершу почала працювати копіювальницею у славнозвісному Сумському машинобудівному НВО імені Фрунзе, затим на «Електроні», референтом в лікарні обласного центру. Згодом – низка приватних структур, кожна з яких додавала нових знань і навичок.
За словами Ірини Геннадіївни, таким чином вона як молодий спеціаліст пізнавала житейську школу мудрості, вчилася, набувала досвіду.

І це водночас із сімейними турботами-клопотами. Адже народилася донечка Женя, яка потребувала особливої уваги.

Іншими словами, два крила – обидва дорогі, потрібні, важливі.

Спасибі долі за колектив лісівників

Надзвичайно важливим і по-своєму переломним у своєму житті Ірина Крупчан вважає початок 1996-го року, коли доля привела її до Сумського державного лісогосподарського об’єднання «Сумиліс» (нині Сумське обласне управління лісового та мисливського господарства).

Тодішнє керівництво відразу зауважило чималий практичний досвід спеціаліста, і в трудовій книжці Ірини Крупчан з’явився новий запис. Відтоді вже майже чверь століття працює Ірина в управлінні головним спеціалістом відділу використання лісових ресурсів на маркетингу. Зайве переповідати, що означає робота на такій відповідальній посаді. Максимально ущільнений час, сотні й тисячі цифр і статистики – усе це вимагає зібраності, скрупульозності, уваги.

Але, як вважають в управлінні, Ірина Крупчан саме та людина, яка професійно організовує роботу, і в тому, що сумський колектив лісівників має високі виробничі показники на переважній більшості напрямків господарювання, є частка заслуг і Ірини Геннадіївни.
А головний спеціаліст у свою чергу наголошує: працювати у такому колективі вважає за честь і щастя. Адже лісівники – люди особливі: душею і серцем віддані своїй справі, тонко розуміються на природі, відчувають навколишній світ особливо ніжно і трепетно.

Саме так, як і вона.

Усіма кольорами веселки

Попри виробничу зайнятість та щоденні справи, головний спеціаліст не забуває про свої давні, ще дитячі захоплення. Зізнається, що в її затишному будиночку завжди напоготові мольберт, фарби і пензлик. Як тільки трапиться вільна хвилинка – береться до малювання, залишаючи на полотні розмаїті візерунки, що дихають водночас земними і небесними кольорами.

А першим помічником у бабусі –12-річний шестикласник Матвійко: залюбки проводить час із нею не тільки біля мольберта, а й у дворі, де з ранньої весни до пізньої осені буяють клумби.

Яких тільки квітів там немає! І всі їх без винятку любить і обожнює господиня, водночас зізнаючись: дуже до вподоби польові – ромашки, незабудки.
Особливо радіє, коли всією родиною вдається виїхати до лісу, як правило, в район Баранівки, бо там переважають сосни та ялини –її улюблені зелені друзі. Каже, що не може натішитися їхньою красою і величчю і що саме завдяки роботі в управлінні пізнала ліс як природне і неповторне диво.

Не забуває про шиття і вишивки, яким ще у дитинстві навчила мама. То, як говорить, для душі і від душі.

Ось такими кольорами веселки наповнені всі дні Ірини Крупчан, яка у земних відтінках завжди помічає небесні, а в небесних – земні. Переплітаючись, вони створюють особливе полотно – неповторне полотно її життєвої долі.

Олександр Вертіль