Сайт в режимі тестування та наповнення. Стара версія доступна за посиланням: old.sumylis.gov.ua

Сумське обласне управління
лісового та мисливського господарства

Офіційний вебсайт

(0542) 77 05 32

sekretar@sumylis.gov.ua

Охтирським лісівникам подякували за чуйність

Новини лісгоспів 25 Червня 2019

Інколи, щоб потрапити на шпальти газет, треба просто проявити людяність. Життя все більше переконує, що вона (людяність) зараз просто на вагу золота. Охтирські лісівники упорядкували на одній з вулиць міста колодязь. Здавалося б, зовсім простий вчинок, з числа тих, що лісівники роблять в усіх куточках області. Руками лісівників упорядковуються дитячі майданчики, створюються на лісових галявинах зони для відпочинку.

Та не завжди ці дії знаходять відображення у простих словах вдячності, у бережливому ставленні до рукотворних благ. А от про цей колодязь тепер у Охтирці знають.

Долучаємось до теплих слів і дякуємо Охтирськму лісгоспу за зроблену добру справу, а автору статті Наталії Розтогруєвій – за чудовий матеріал у місцевій пресі.

 

Колодязь мого дитинства

 

Скільки себе пам’ятаю, у скверику ім. Юрія Гагаріна, перед будинком по вулиці Сумській (Фрунзе), № 118, де я виросла, де живуть тепер мої батьки й куди маю можливість приїздити на гостину, є колодязь. Він майже мій ровесник – «молодший» на цілих 2 роки!

Раніше на всю довгу вулицю це було чи не єдине джерело питної води. Хтось приходив з одним чи двома відрами на коромислі, інші – з бетоном, підсунувши його під раму велосипеда. Тож мешканці навколишніх дворів з особливою скрупульозністю оберігали колодязь. Моя бабуся, оскільки жила найближче, навколо огорожі висаджувала квіти, які буяли цілісіньке літо. Щороку на Вознесіння, збиралися громадою «підсаджувати Бога», зносили якісь наїдки. І поки жінки посеред скверика варили пшоняну кашу-злив’янку, чоловіки чистили колодязь. Чомусь найвідповідальнішу і почесну роботу майже завжди доручали сусіду Володі Байматову. Його спускали на вірьовках у саме «гирло», звідки перед тим вибирали воду. І коли на пісочному дні не залишалося жодної трісочки чи листочка, що випадково залетів, зірвавшись з найближчого клена, чистильника витягували. Тоді всі, хто брав участь у великій і добрій справі, всідалися за довгим імпровізованим столом, і починалося гуляння зі смаком ароматної найсмачнішої у світі каші, солоними огірочками, першою зеленню і піснями під гармошку аж до пізньої ночі.

Де тепер ті веселі посиденьки? Давно відлетіли за обрій душі більшості сусідів, у їхніх домівках тепер живуть зовсім чужі люди, виросло не одне покоління охтирчан, та й чи не у кожному дворі свої колодязі чи свердловини, в будинках – вода з центральної водної магістралі. Поступово забули про колодязь, з якого брали воду десятки родин, червоточина підточила зруб, зносилася огорожа навколо, її по дощечці ночами почали розтягати на якісь свої потреби. Щоправда років з 25 тому міська влада відремонтувала колодязь, парканчик, навіть пофарбували. А потім за не потребою просто забули про об’єкт комунальної власності. До того ж кілька років тому серед ночі підло викрали коловорот, як кажуть, це зробив мешканець сусідньої вулиці – працівник правоохоронних органів, бо, бачте, викопав у дворі свій колодязь. Але хто те достеменно тепер підтвердить! Нехай то буде на брудній совісті ворюги!

Минулого року мої батьки та кілька сусідів звернулися до міськвиконкому та депутатів Охтирської міської ради з проханням відремонтувати колодязь або взагалі прибрати, щоб не ганьбив вулицю. Літні люди вже ні сил не мають, ні можливостей самотужки ремонтувати. Довго відповіді не надходило, аж поки начальник управління капітального будівництва та житлово-комунального господарства Охтирської міської ради Олександр Демиденко в квітні написав невтішне: «Програмою економічного і соціального розвитку м. Охтирка на 2018 рік, яка розроблена на основі аналізу результатів розвитку за попередній період та загальних потреб територіальної громади і можливостей міського бюджету, фінансування робіт з ремонту паркану навколо колодязя навпроти буд. № 118 по вул. Сумській не передбачено, але взято до уваги та виконання в межах фінансування». Не було передбачено коштів і на 2019 рік! До речі, його побудували в далекому 1962 році за кошти саме міської ради!

Розумію, що ремонт якогось колодязя не є першочерговим завданням, але це прямий обов’язок місцевої влади підтримувати, ремонтувати свої комунальні об’єкти! Так, тепер городяни користуються водою з центральної мережі, у багатьох дворах є колодязі чи свердловини, але всяке трапляється у житті. І, не дай, звичайно, Бог, лиха, коли саме цей колодязь може стати чи не єдиним джерелом води на центральній та навколишніх вулицях. Щоб викопати новий колодязь, нині потрібно викласти чималу суму коштів, а тут уже готовий! Усього лишень облаштуй, почисти і користуйся!

Ось тоді й вирішила я, враховуючи досвід депутатської роботи, коли доводилося допомагати охтирчанам у їхніх проблемах, пошукати тих людей, які, як тепер модно казати, стануть спонсорами. І такі знайшлися!

Тож сьогодні хочеться щиро подякувати начальнику Сумського обласного управління лісового та мисливського господарства Віктору Петровичу Чигринцю, директору Державного підприємства «Охтирське лісове господарство» Юрію Володимировичу Римарю та їхнім колегам, які знайшли можливість виділити деревоматеріали й привезти дошки, лати, стовпчики, словом, усе, що потрібно.

Дякую своїм рідним – сестрі, її чоловікові Богдану Іванику й насамперед своїй половинці – Олександру Макаренку за підтримку і допомогу. Майже тиждень Саша виконував дерев’яні роботи, підготував фронт робіт під фарбування. У День Європи ми гуртом замінили дашок, розфарбували дерев’яні деталі у кольори веселки. Ще згодом облаштуємо територію навколо й обов’язково насадимо квітів, щоб буяли.

 

Дехто хвалить, дякує, а є й такі, що закидають, мовляв, для чого воно вам, тільки власні гроші витрачаєте, адже не ваш колодязь, маєте свою свердловину на різні потреби, а питну воду берете з центрального водогону. Але так хочеться, щоб було гарно не тільки у своєму дворі! Звичайно, якби кожен прикрасив територію навколо себе хоч на кілька метрів, а ще – не накидав, не паскудив, не розвалював, яким би квітучим, чистим, ошатним було б моє рідне місто Охтирка!

Тож нехай радує око, приносить користь людям, живе колодязь мого дитинства!

Наталія Розторгуєва