Сайт в режимі тестування та наповнення. Стара версія доступна за посиланням: old.sumylis.gov.ua

Сумське обласне управління
лісового та мисливського господарства

Офіційний вебсайт

(0542) 77 05 32

sekretar@sumylis.gov.ua

Наші таланти: Творча родина майстра лісу з Роменського держлісгоспу

Новини лісгоспів 1 Березня 2021

Майстер лісу з Роменського держлісгоспу Станіслав Кривогуз лісівник у третьому поклінні. Любов до лісівничої справи він дістав у спадок від мами Любов Михайлівни та діда, маминого батька, Михайла Івановича Крикуна. Любов Михайлівна до виходу на залужений відпочинок працювала помічником лісничого, майстром розсадника Роменського лісництва лісгоспу. А Михайло Іванович за життя був легендарною особистістю, він ветеран Другої Світової війни, працював лісником у Роменському лісгоспі. Був шанованим майстром лісівничої справи, трудові звитяги якого були взірцем не лише для колег з місцевого підприємства чи області, а й держави. Перейнявши лісівничу естафету, Станіслав з честю несе по життю і примножує їх авторитет, додаючи до родинної історії нові здобутки.

Про життя родини Станіслава Кривогуза та світ їх захоплень дізнавалась журналіст Алла Бабенко.

Творча родина майстра лісу

…Як колос проростає із зернини, так і будь-яка справа має свій початок, будь-якому захопленню передує певний поштовх. Інколи тому слугують чийсь приклад, річ, почуття. Когось «підстьобує» самолюбство чи віра у власні сили. Хтось надихається навколишньою красою, бо вміє не тільки дивитися, а й бачити. В когорті останніх — і родина з Гаїв.

Творчий тандем Станіслава й Ніни Кривогузів тримається на підтримці. Вони перші критики й порадники один для одного, хоча й уподобали різні хобі: жінка — майстриня в техніці канзаші, а чоловік «дружить» із деревом. Але в обох є неперевершене бажання дарувати іншим красу, обоє вміють підмітити особливості рослинного і тваринного світу. Саме любов до всього сущого, мабуть, і надихає подружжя на створення справжнього дива.

Моє «знайомство» з різьбленням по дереву розпочалося випадково. Якось після служби в армії відпочивали з друзями на природі. Тоді й трапилася мені малесенька дощечка з розетками — елементами геометричної різьби. Хто на ній практикувався, не знаю, але й досі зберігаю як пам’ять і зразок, що підштовхнув узяти в руки інструмент. Тоді самотужки виготовив зі скальпеля ножик і стамеску і почав пробувати хоча б повторити ті розетки. Поки набивав руку, то так захопився, що років зо п’ять вирізав таким орнаментом, наприклад, дошки для нарізання й декоративні тарелі, — розповідає Станіслав.

Говорить, аби виготовити таку таріль, потрібно склеїти докупи кілька дощечок, відшліфувати, зробити креслення на папері, а потім перенести його на заготовку й лише після цього братися за інструменти. Тож треба неабияк «товаришувати» з кресленням, інакше не матимеш бажаного результату. А в арсеналі «помічників» з’явився, зокрема, й електролобзик.

Не досягнеш бажаного і без наполегливості та прагнення вдосконалювати свою майстерність. Ці риси є в характері чоловіка, тому взявся опановувати прорізну різьбу (особливий вид декоративно-вжиткового мистецтва, що вимагає від майстра навичок володіння інструментом і творчого підходу до виконання — авт.). Вироби, виконані в такій техніці, ажурні й легкі.

Згодом перейшов на плоскорельєфне різьблення. Воно дозволяє створювати композиції із зображенням людей, тварин, птахів тощо. У роботі перевагу віддає липі, бо вона м’яка, легше ріжеться, має красиву структуру. Якщо її правильно відтінити лаком, то панно виглядають шикарно.

Можливо, комусь і здається, що нічого складного немає, але то тільки на перший погляд. Аби виріб викликав захоплення, не один вечір у майстерні допізна горітиме світло. І тільки тоді результат радуватиме око й не забаряться замовники. А щоб листочок чи птах на панно виглядали, як справжні, потрібно бути залюбленим у природу. С. Кривогуз — саме такий. Певно, цьому сприяє і його робота в Роменському держлісгоспі, де чоловік трудиться майже 20 років. Зараз він — майстер лісу. І це не тільки професія, а, думаю, і стан душі, бо з таким піднесенням про зелені легені планети і справу, яка стала невід’ємною частинкою життя, розповідати може не кожен.

Нині вироби Станіслава Кривогуза прикрашають оселі не тільки в Ромнах, а й у різних містах України. Слава про вправного різьбяра розходиться серед людей і забезпечує додаткову копійку до сімейного бюджету.

Так само, як і прикраси ручної роботи його дружини Ніни. Вона, вправна вишивальниця бісером і нитками, років три тому захопилася виготовленням квітів у техніці канзаші. Це такий вид японського рукоділля на основі складених клаптиків тканини. Перші її обручі, резиночки, заколки у племінниць і донечок друзів та родичів отримали загальне схвалення. Це додало наснаги жінці й неабияк надихнуло на створення нового та красивого.

Найбільше полюбляю маки, волошки, ромашки. Але самі квіти не виглядатимуть ефектно без оздоблення. Тому декорую їх різними спеціальними, так би мовити, добавками: листочками, тичинками, гілочками. Тоді композиції стають об’ємними й набувають природного вигляду, — Ніна розкриває «секрети» своєї творчої майстерні.
Хоча, зізнається, її в прямому розумінні цього слова нема. Коли береться за роботу, то інструменти — ножиці, атласні й репсові стрічки, свічки тощо — розкладає на весь стіл. І тоді у вправних руках майстрині з’являються спершу нарізані заготовки, з них — пелюстки, потім — квіти і зрештою — готовий виріб, від якого перехоплює подих. Дівчатка в захваті, а їхні мами не ламають голови, де взяти прикрасу до дитячого свята чи нової сукенки.

Замовлень вистачає, незважаючи на конкуренцію. Аби завжди залишатися затребуваною, постійно переглядаю відеоуроки, цікавлюся новинками і… працюю. Для цього небагато потрібно: терпіння, час і, головне, на мій погляд, — бажання. Бажання рухатися вперед, — переконана Ніна.

Якраз ця основна риса притаманна їм обом. Подружжя неодноразово запрошували продемонструвати свої вироби на Козацьку раду в Пустовійтівку, на Дні міста в Ромни, бо є чим похвалитися майстрам декоративно-вжиткового мистецтва. Не згасає надія, що потяг до творчості унаслідував і синок Іванко: береться за стамеску чи лобзик і пробує свої сили, хвалиться батько.

У родині Кривогузів, видалося, панують злагода й музи. У кожного своя. Але без тонкого, я б сказала, на інтуїтивному рівні, відчуття прекрасного навряд чи з’явиться бодай щось варте уваги. А в Ніни зі Станіславом — то справжні шедеври, які роблять із буднів свято. Наснаги вам, земляки!

Автор: Алла БАБЕНКО

Фото з архіву родини Кривогузів